До роковин смерті Головнокомандувача УПА Романа Шухевича

         "НА НАШІЙ КРОВІ БУДЕ ЗБУДОВАНА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА"
                                                Роман Шухевич

 30 червня 1907 народився національний Герой України, видатний діяч українського національного руху Роман Шухевич (Роман Йосипович Шухевич; 1907-1950), керівник ОУН (б) і головнокомандувач УПА з травня 1943 до своєї загибелі в 1950 р У 1926-1929 він був задіяний у різних антипольських акціях, курував шкільну освіту на Західній Україні. У 1929, зі створенням ОУН, став одним з перших її членів. У ході підпільної діяльності змінив безліч псевдонімів: Чернець (Чернець), Хмара, Степан, Дзвін (Дзвін) (1930-1933), Щука (1938-1939), Тур (1941-1943), Тарас

Чупринка (1943-1950), Роман Лозовський (1944).


 Народився 30 червня 1907 року в королівства Галичини і Лодомерії (Австро-Угорщина) в містечку Краковець (Краковця) Яворівського повіту (за іншими даними - у Львові), в сім'ї повітового судді. Дядько Шухевича в 1919 році командував 4-ю бригадою Галицької армії. Батько Шухевича Йосип-Зиновій Володимирович (1879-1948) і мати Євгенія-Емілія Іванівна (уроджена Стоцька) (1883-1956) проживали у Львові до 1945 року. Мати за «приховування зв'язків з ОУН» була заарештована і засуджена до трьох років ВТР. Батько, вже на той час інвалід, деякий час жив один, але був також відправлений на заслання, де після прибуття помер у лікарні в 1948 році. Брат Юрій Романович (1910-1941) в 1941 році був розстріляний в ході «розвантаження» львівської в'язниці.

До 1920 року жив з родиною у м. Радехів, а потім у Кам'янці-Струмиловій, де батько працював цивільним суддею. Там він закінчив 5 класів гімназії. У 1920 році продовжив навчання у Львові в українській гімназії (тепер Львівська академічна гімназія), яку закінчив у 1925 році. Зародилися і зміцнилися націоналістичні настрої в результаті його спілкування з Євгеном Коновальцем (творець і керівник Організації українських націоналістів, убитий в Роттердамі 23 травня 1938 офіцером НКВС СРСР Павлом Судоплатовим.), Творцем і керівником Української військової організації (УВО), який у 1921-1922 роках знімав у них кімнату.

Шухевич в юності був членом скаутської організації «Пласт» (1922-1930), поки вона не була заборонена польською владою. Після закінчення гімназії - за одними даними в 1926-1928 роках виїхав до Данцигу і вступив до політехнічного інституту, паралельно навчаючись у нелегальній розвідшколі УВО під протекцією німців; за іншими даними, проживав у м. Коломия Станіславської області. З 1928 по 1934 Шухевич навчався на інженерно-будівельному факультеті Львівського політехнічного інституту, після закінчення якого отримав диплом інженера.

У 1925 Роман Шухевич вступив у лави Української Військової Організації. Крайова Команда УВО доручила йому виконати замах на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку антиукраїнську політику в галузі шкільництва. 19 жовтня 1926 19-річний Шухевич разом із Богданом Підгайним виконав поставлене завдання. Постріл здійснив Богдан Підгайний, у Романа Шухевича револьвер дав осічку. Доручення виконати атентат для молодого члена організації не було взагалі типовим для УВО, в складі якої переважали колишні українські вояки. Але, як згадував Б. Підгайний, до цієї справи були покликані добровольці і «Роман зголосився одним з перших».

У 1928–1929 Роман Шухевич відбував військову службу в польській армії. Він — студент, тому був зарахований спочатку до артилерійської частини у Володимир-Волинському, потім — до підстаршинської школи, так зв. «підхорунжівки», яку успішно закінчив. Через донос до поліції про приналежність Романа Шухевича до таємної української організації був позбавлений права однорічної служби у війську і скерований простим вояком до однієї з гарматних частин. Військову службу продовжив рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині. Після завершення військової служби Р. Шухевич виїхав до Данціга. Тут продовжив студії в місцевій Політехніці, взяв участь в одному з військових вишколів УВО, яка мала в тому місті свою організаційну станицю.

Шухевич був природженим борцем за свободу свого народу, в 1926-1929 роках був задіяний у різних антипольських акціях, курував шкільну освіту на Західній Україні. У 1931-1933 був технічним організатором кількох замахів на польських чиновників і працівника радянського консульства А. Майлова - в якості помсти за Голодомор на Україні. У ході Львівського процесу над Степаном Бандерою і групою його прихильників (1935) засуджений на 4 роки тюремного ув'язнення. 1935-1937 роки провів у Львівській в'язниці.

Після звільнення у 1937 Роман Шухевич проживав із родиною, яка на той час складалася з дружини Наталії та сина Юрія, у Львові на вул. Косинерській, 18 а (сучасна вул. І. Карпинця). Родина перебувала у важкому матеріальному становищі. Очевидно, що незважаючи на дві вищі освіти, «політично ненадійний» Роман не міг розраховувати на прийом на роботу в якомусь перспективному місці. Створена ним в березні 1937 р. фірма (кооператив) «Фама» стала першою української рекламною компанією в Галичині.

Після розділу Чехословаччини в результаті Мюнхенської угоди (1938) Шухевич нелегально перейшов на окуповану угорськими військами Закарпатську Україну, де взяв участь у створенні «Карпатської Січі», зайнявши посаду начальника штабу (псевдонім Щука). З початком Другої світової війни і після капітуляції Польщі Шухевич і його співробітники перебираються до Кракова.

Після вбивства в 1938 році в Роттердамі радянським агентом керівника ОУН Євгена Коновальця і розколу ОУН в 1940 році на дві фракції - ОУН (м) і ОУН (б) - Шухевич підтримав Бандеру і увійшов до керівництва його організації (революційний Провід ОУН), переключивши свою увагу на організацію підпільної мережі і підготовку збройної боротьби на західноукраїнських землях, окупованих у вересні 1939 року головним союзником Гітлера - СРСР.

З приходом Українського легіону до Львова ОУН (б) 30 червня 1941 проголосили створення союзної Великій Німеччині української держави отримав тут же благословення УГКЦ Андрея Шептицького, - «Акт проголошення української держави» (Акт проголошення Української Держави). Роман Шухевич був формально призначений заступником військового міністра Українського державного правління - уряду самостійної України на чолі з Ярославом Стецьком. Проте подібний акт не був підтриманий німецьким нацистським керівництвом. Повернувшись на початку 1943 року до Львова, Шухевич, будучи противником нацизму і фашизму, вимушено перейшов на нелегальне становище і увійшов до складу Проводу ОУН як референт з військових питань.

За даними гестапо представники ОУН і УПА неодноразово допомагали переховуватися євреям і виготовляли для них документи, зокрема тим, хто надавав підтримку або співпрацював з ОУН і УПА. З вересня 1942 по лютий 1943 дружина головного командира УПА Романа Шухевича Наталія переховувала в своєму будинку від переслідування нацистами сусідську єврейську дівчинку Ірину Райхенберг (в іншій транскрипції Райсинберг, Райтенберг), якій на той час було 7 років. На початку війни сім'я Шухевичів мешкала у Львові, на вулиці Королеви Ядвіги, де їхніми сусідами була єврейська сім'я Вольфа і Ружі Райхенберг, які володіли магазином тканин. Їхню старшу дочку Ірму гітлерівці застрелили на вулиці в 1942 р., а молодша Ірина почала жити в сім'ї Шухевичів, де готувалася піти до школи. Роман Шухевич, використовуючи свої можливості, допоміг з виготовленням для дівчинки нових документів на ім'я українки Ірини Василівни Рижко. Рік народження дівчинки було змінено з 1936 на 1937. Відповідно до нових документів Ірина значилася дочкою загиблого радянського офіцера.

Після арешту Наталії Шухевич в 1943 році гестапо Роману Шухевичу вдалося переправити дівчинку в сирітський притулок при жіночому греко-католицькому монастирі Василіанок в Пилипові, поблизу містечка Куликів за 30 кілометрів від Львова, де Ірина перебувала до кінця війни, переживши німецьку окупацію і Голокост. У 1956 році Ірина надіслала настоятельниці монастиря лист зі своєю фотографією. Врятована жінка мешкала в Україні, померла 2007 року в Києві у віці 72 років. В Києві мешкає її син Володимир. Юрій Шухевич зустрічався з ним, вже після смерті його матері.

На початку 1945 конференція ОУН (б) не рекомендувала С.Бандері повертатися на українську територію з низки причин. Фактично Шухевич керував ОУН (б) і УПА на теренах Західної України і Південно-Східної Польщі. У 1944-1950 очолював Головну Команду Української повстанської армієї і підпілля ОУН (б) у Західній Україні і Південно-Східної Польщі (до його вбивства в 1950 році). Одночасно Шухевич керував діями ОУН на прикордонних землях Генерал-губернаторства зі змішаним польсько-українським населенням.

Петро Дужий (1916-1997), ідеолог ОУН, український письменник, з 1944 референт пропаганди ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту». Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив в тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності і кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 p., підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу. Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944  загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід

У 1946 Шухевичу було присвоєно звання генерала-хорунжого УПА. 30 травня 1947 рішенням УГВР Шухевич об'єднав залишки УПА і чинне підпілля ОУН (б) в єдине ціле. У 1948 році залишки підпілля ОУН (б) під керівництвом Шухевича продовжували партизанські дії на території Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. У першій половині липня в Іловському лісі тодішньої Дрогобицької області він провів нараду на базі Львівського крайового проводу, яким керував Зиновій Тершаковець (видатний діяч ОУН, керівник Львівського крайового проводу, загинув у сутичці з МГБ 4 листопада 1948, поблизу сел. Великий Любінь Львівської області) . У липні-серпні прилетів зі Станіслава до Одеси в супроводі зв'язкової «Анни» і півтора місяці лікувався в поліклініці Лермонтовського курорту.

В ніч з 4 на 5 березня 1950 р. терміново розробляється «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації „Вовка“», котрий затвердили заступник міністра держбезпеки УРСР В. Дроздов і представник МДБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов. Водночас був створений оперативний штаб в складі В. Дроздова, П.Судоплатова, начальника УМДБ Львівської області полковника В. Майструка і начальника Внутрішніх військ МДБ Української округи генерал-майора Фадєєва. Так як не було точних даних, де саме шукати «Вовка», то для захоплення були намічені п'ять об'єктів. Був також підготовлений мобільний резерв на автомашинах в складі майже 350 вояків на випадок отримання нових даних про місця укриття «Вовка». Загальна кількість учасників операції становила до 1 тис. осіб і почалася вона близько 8.00 5 березня 1950 р. 

Співробітники МГБ на чолі з Павлом Судоплатовим встановили, що Шухевич знаходиться в приміщенні кооперативної крамниці в селі Білогорща під Львовом. Як пише в своїх мемуарах Павло Судоплатов, генерал МГБ «Дроздов зажадав від Шухевича скласти зброю - в цьому випадку йому гарантували життя. У відповідь прозвучала автоматна черга. Шухевич, намагаючись прорвати кільце оточення, кинув з укриття дві ручні гранати. Зав'язалася перестрілка, в результаті якої Шухевич був убитий». За іншою версією, під час обшуку Шухевич, сховавшись на майданчику сходів, застрелив з укриття майора Ревенка, після чого кинувся вниз і сам був застрелений автоматною чергою.

Ніхто з учасників операції ні нагороджений орденами або медалями, що свідчить про невдоволення керівництва її підсумками (великих керівників ОУН-УПА намагалися брати живцем для оперативної та пропагандистської роботи). Сержант внутрішніх військ Поліщук, який убив Шухевича, отримав подяку і премію 1000 рублів. За спогадами колишнього офіцера МДБ, що брав участь в операції по захопленню Шухевича, 9 березня 1950 був отриманий наказ вивезти тіло генерала «Тараса Чупринки» - Романа Шухевича за межі Західної України і спалити, а попіл розвіяти. Саме це і було зроблено на лівому березі річки Збруч, навпроти міста Скала-Подільська. За даними, наявними у Служби безпеки України, останки Шухевича були скинуті в річку. У 2003 році в тому місці, де це приблизно могло відбуватися, був встановлений хрест, а 13 жовтня 2005 - пам'ятний знак.

Так завершилась довготривала, фактично розпочата з 1944–1945 pp., операція спецслужб Радянського Союзу з ліквідації керівника українського визвольного руху Романа Шухевича. Загибель Р. Шухевича стала непоправною втратою для українського визвольно-революційного руху. З огляду на його авторитет, замінити його на керівних посадах революційного підпілля було практично неможливо. Як справедливо зазначив генерал МДБ П. Судоплатов, «після смерті Шухевича рух спротиву в Західній Україні пішов на спад і незабаром згас». Високий чин МДБ СРСР також визнав, що Р. Шухевич був людиною незвичайної хоробрості, мав досвід конспіративної діяльності і зумів впродовж семи років «займатися активною підривною діяльністю».

Тим часом закордонні організації українського самостійницького руху тривалий час не мали інформації про долю Р. Шухевича. Як згадує в своїй праці Л. Шанковський, широкі маси української еміґрації лише через сім місяців дізналися про загибель керівника націоналістичного підпілля в Україні. А першою в світі повідомила про смерть генерала «Тараса Чупринки» американська агенція «Associated Press» 21 жовтня 1950 р. Від цього часу на всіх теренах, де перебувала українська еміграція, розпочалися жалобні академії та робилися офіційні заяви, присвячені пам'яті Головного Командира УПА.

Дружина Шухевича Наталія Романівна Березинська до 1945 року була на нелегальному становищі, 17 липня 1945 заарештована МГБ і 16 липня 1947 засуджена до 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Їхній син Юрій та дочка Марія (в заміжжі - Трильовська) після арешту матері були поміщені в дитячий будинок - спочатку в Чорнобилі, а потім у Сталіно (Донецьк). Влітку 1947 Юрій втік з дитячого будинку і повернувся на Західну Україну, де йому вдалося встановити зв'язок з батьком, з яким він двічі зустрічався. У 1948 році Шухевич-старший дав йому завдання викрасти сестру, давши йому в напарники одну зі своїх зв'язкових, але в Сталіно Юрія дізналися і заарештували. У 1949 році він був засуджений до 10 років ВТТ. Був амністований у 1954 році, але через кілька місяців знову заарештований. У 1958 році, коли кінчався його 10-річний термін він звільнений не був, а його засудили ще на 10 років, вийшов на свободу в 1968 році, потім знову заарештований у березні 1972 і перебував в ув'язненні по 1982 рік, терміни відбував у Дубравлага і Володимирській тюрмі.

Роман Шухевич, як і Степан Бандера, викликають у російських шовіністів (кожен з яких - лютий ворог України) істеричну ненависть. Вони бояться цих імен більше, ніж біс боїться ладану, бо совість біса набагато чистіша совісті (або того, що у них там всередині замість совісті) всіх ідеологів «московізації всього світу». Ім'я цим ідеологам в сучасній Росії - легіон. Всі російські «патріотичні» видання і сайти переповнені безмежної наклепом проти Шухевича, який єдиний у всьому світі продовжував вести війну з монстром сталінського фашизму й тоталітаризму. Один на один. І досить довго і успішно, враховуючи, що сили, зрозуміло, були не рівні. Здорово він налякав їх, однако! Не посоромимо ж ні слави, ні самого імені генерала Чупринки. І ніколи не забудемо ні його, ні його соратників і помічників. 

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ!